понедельник, 8 ноября 2021 г.

Гетьманські столиці України

 http://www.myshared.ru/slide/1313434/

козацькі реєстри

РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ

РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ – списки козаків, які перебували на держ. службі, за аналогами військ. найму в європейських країнах на зламі пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби. Уперше з'являються як тимчасові на поч. 1560-х рр. під час війни Великого князівства Литовського з Рос. д-вою. Згодом Р.к. запроваджуються в новоствореній д-ві Речі Посполитій для фіксації козаків, які бралися урядом на службу. Ареалом формування переважно була Наддніпрянська Україна. Первісний реєстр налічував 300 козаків, проте, на відміну від попередніх наборів, усім їм, окрім грошової винагороди, надавалися спец. сусп. права та привілеї. Чисельність вписаних до реєстру не була стабільною і залежала від держ. потреб. До поч. 17 ст. в мирний час вона постійно змінювалася, але не перевищувала 1 тис. козаків, відповідно збільшувалася в ході воєнних кампаній. Із періоду польс. доби збереглися лише 2 повні козац. реєстри, ін. представлені, як правило, іменами старшини. 1581 після завершення військ. походу польс. короля Стефана Баторія оплату за службу отримали 500 козаків згідно з тогочасним реєстром. За умовами Зборівського договору "Реєстр Війська Запорозького" 1649 налічував 40 тис. осіб. Після завершення Національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. реєстри були скасовані. Замість них почали складати компути, на підставі яких визначалася належність до козац. стану, що фіксувалося в т. зв. гетьманських статтях – договорах між Гетьманщиною та Рос. д-вою. У цей же період почали складати Р.к. на Запорожжі як правову базу для означення служби царському урядові, що завірялися відповідним чином. До сьогодні повний список запорожців – 12760 осіб з 38 куренів Нової Січі – зберігся за 1756. Р.к. є вагомим джерелом вивчення чисельності, етнічного і особового складу укр. рицарства.


Українські прізвища

 

Про що розповідають українські прізвища. 

Таланти КПІ 2011. Яблонський Андрій.  Унікальність Українських Дівчат

В Україні історично й офіційно усталеним є тричленне наймування особи: прізвище, ім’я та ім’я по батькові. Кожна складова цієї назви – це не просто набір звуків, а ціла легенда про ваш рід, про ваших пращурів. Хочете переконатися? Спробуємо це довести на прикладі прізвищ.

Жива, овіяна легендами, багата на героїчні події історія України на своїх скрижалях відкарбувала надзвичайно строкату низку українських прізвищ, носії яких і були, по суті, творцями цієї історії. Ці особові назви відбивають широку, щедру натуру наших предків, що охоче давали один одному різні характеристики, прізвиська, які й лягли в основу творення сучасних прізвищ.

Якщо зазирнути в історію, то прізвища з’явилися відносно недавно, раніше людина мала лише ім’я. Так, з літописів ми знаємо про княгиню Ольгу, князів Олега, Ігоря, Святослава, дехто мав додаткове ім’я – характеристику на уславлення своїх чеснот: Володимир Великий, Ярослав Мудрий.

Прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах XIV – XV ст., їх мали представники тодішньої суспільної верхівки. Купівля і продаж майна, передача її у спадок – ці та інші юридичні дії потребували точності в оформленні документів. Тож лише самого імені стало замало. Так з’явилися спадкові родові прізвища. Основна ж маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих.

Звичайно, прізвища дуже різноманітні, але, якщо уважно дослідити, то можна помітити схожі джерела для їх творення. Найчастіше базою для створення таких одиниць слугували імена батьків, найчастіше батька, оскільки саме він був главою родини – Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси -ук (-юк) вказували на старшу дитину в родині, а -енко – на меншу. Від імені матері прізвища утворювалися рідко, переважно тоді, коли жінка залишалась удовою або мала чоловіка, як то кажуть, слова доброго не вартого: Мотренко, Настенко, Химчук, Кулинич…

Існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника: Татарчук, Москаленко, Ляшко, Бойко, Волинець, Загребельний...

Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою займалася. Так з’явилися прізвища Боярчук, Вознюк, Гетьман, Пушкар, Солдатенко. Особливо цікавими і пізнавальними є назви, пов’язані з ремеслами. Адже це дає нам корисну інформацію не лише про наших пращурів, а й про розвиток народного господарства в цілому.

От, наприклад, чим займались стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються. Ось тлумачення найпопулярніших в Україні прізвищ: Бондар – майстер з виготовлення діжок, дерев’яних відер тощо. Гончар – ремісник, що виробляв посуд, кахлі з глини. Стельмах – майстер, що виготовляв та направляв вози, сани. Кушнір – той, хто вичиняв хутро із шкури та шив хутряні вироби. Лимар – ремісник, що виготовляв ремінну збрую. Гармаш – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати. Бортник – той, хто займався лісовим бджільництвом. Гутник – майстер, що виробляв посуд та інші речі зі скла.

Деякі прізвища походять і від жартівливих прізвиськ людей за родом діяльності: Дубогризенком називали теслю; Мукосієнком – мельника; Тягнишкірою – шевця; Шклобоєм – скляра; Заплюйсвічкою – паламаря.

Індивідуальні ознаки людини: зріст, вага, тіло, фізичні вади та психологічні риси лягли в основу таких особових найменувань: Малишко, Довженко, Кривоніс, Щербань, Мовчун, Горбатенко, Репетило, Плаксій...

Якщо вам доводилось зустрічатися з людиною на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте – ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горнилі Запорозької Січі. Запорожці підхопили давню українську традицію, відому ще з фольклорних джерел: пам’ятаєте, Котигорошко, Вернигора?

Аналогій таких найменувань годі й шукати в інших мовах, їх просто немає. Це особливість, якщо хочете, ексклюзив, української системи особових назв. Ну де ви ще, мандруючи світами, почуєте : Майборода, Тягнирядно, Неїжборщ, Гризидуб, Затуливітер, Вирвикишка, Несвятипаска, Завалипіч, Гуляйдень...?! Не прізвища, а “музика епохи”!

Як бачимо, українські прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант українського народу.

Якщо ви зацікавились історією вашого прізвища, відсилаємо до компетентних джерел: Ю.К.Редько “Довідник українських прізвищ” або Л.Т.Масенко “Українські імена та прізвища”.

пятница, 22 января 2021 г.

22 січня - День Соборності України

 




острів хортиця

 



Острів Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, унікальність якого – у рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів, пам’яток геології, культури, історії…

Основу найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12, ширина, в середньому, 2,5 км, загальна площа – 2360 га) складають граніти і гнейси, яким близько двох мільярдів років. Природна унікальність Хортиці в тому, що тут у мініатюрі представлені зразки всіх ландшафтних зон України.

Дуже важливою та значущою є історична спадщина цього краю. Саме тут, за однією з версій, навесні 972 р. загинув Київський князь Святослав Ігоревич – одна з найяскравіших постатей давньої історії України. Вважається, що з Хортиці вирушали у козацькі походи проти поляків оспівані українським народом Северин Наливайко, Криштов Косинський, Іван Сулима. Бував тут і гетьман Петро Сагайдачний зі своїм військом. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у часи Визвольної війни у 1648–1654 рр.

Розкопки, проведені археологами заповідника, дають підстави стверджувати, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини. Саме тут виявлено військове поселення Х–ХІV ст., а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння цього унікального об’єкта сягає глибше на кілька століть. У п’яти досліджених „напівземлянках” (археологи називають їх „куренями”) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й частини південних рубежів тогочасної української держави.

Фото: uateka.com

Фото: uateka.com

Сьогодні завершилося будівництво історико-культурного комплексу “Запорозька Січ”, яке розпочалося у 2004 р. на свято Покрови, у День українського козацтва.

Комплекс „Скіфський стан” нараховує одинадцять курганів – „живих”, реконструйованих та стилізованих. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ ст. до н.е.) розташовувалися кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Сьогодні на курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели, гармати, ступи, корита, жорна, скульптури, кам’яні стовпи та хрести – знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю.

У Музеї історії запорозького козацтва, відкритому на території заповідника у 1983 р., зібрано понад 30 тис. експонатів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ ст. н. е. Експозицію доповнюють чотири діорами. Переважна більшість експонатів знайдена саме на Хортиці. Це – кам’яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних човнів, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровському дні.

Улітку 1843 р. 29-річний Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, побував і на Хортиці. У травні 2005 р. з допомогою краєзнавців визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, та оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і „Великий луг запорозький”. Таким чином виник меморіально-туристичний маршрут „Тарасова стежка”, який полюбився запорожцям та гостям Хортиці.

На замітку

Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя, нижче Дніпрогесу. Відстань від Києва до Запоріжжя – 568 км.

Гетьманські столиці України

 http://www.myshared.ru/slide/1313434/