козацькі реєстри

РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ

---

РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ – списки козаків, які перебували на держ. службі, за аналогами військ. найму в європейських країнах на зламі пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби. Уперше з'являються як тимчасові на поч. 1560-х рр. під час війни Великого князівства Литовського з Рос. д-вою. Згодом Р.к. запроваджуються в новоствореній д-ві Речі Посполитій для фіксації козаків, які бралися урядом на службу. Ареалом формування переважно була Наддніпрянська Україна. Первісний реєстр налічував 300 козаків, проте, на відміну від попередніх наборів, усім їм, окрім грошової винагороди, надавалися спец. сусп. права та привілеї. Чисельність вписаних до реєстру не була стабільною і залежала від держ. потреб. До поч. 17 ст. в мирний час вона постійно змінювалася, але не перевищувала 1 тис. козаків, відповідно збільшувалася в ході воєнних кампаній. Із періоду польс. доби збереглися лише 2 повні козац. реєстри, ін. представлені, як правило, іменами старшини. 1581 після завершення військ. походу польс. короля Стефана Баторія оплату за службу отримали 500 козаків згідно з тогочасним реєстром. За умовами Зборівського договору "Реєстр Війська Запорозького" 1649 налічував 40 тис. осіб. Після завершення Національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. реєстри були скасовані. Замість них почали складати компути, на підставі яких визначалася належність до козац. стану, що фіксувалося в т. зв. гетьманських статтях – договорах між Гетьманщиною та Рос. д-вою. У цей же період почали складати Р.к. на Запорожжі як правову базу для означення служби царському урядові, що завірялися відповідним чином. До сьогодні повний список запорожців – 12760 осіб з 38 куренів Нової Січі – зберігся за 1756. Р.к. є вагомим джерелом вивчення чисельності, етнічного і особового складу укр. рицарства.